• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • English
Одне із провідних фінських видань опублікувало авторську статтю Посла Олефірова
Опубліковано 24 травня 2018 року о 10:25

Mielipide

En koskaan tavannut isoisääni. Isäni ei muistanut isäänsä lainkaan. Isoisäni, Andrii Olefirov, kuoli taistelussa Natsi-Saksaa vastaan vuonna 1943. Hänen hautapaikkansa on tuntematon. Isoisäni Andrii oli yksi niistä miljoonista ukrainalaisista, jotka kuolivat toisen maailmansodan aikana.

Isoäitini kasvatti minut. Hän oli Donbasista kotoisin, lukutaidoton ja puhui vain ukrainaa. Hän kertoi minulle tarinoita isoisästäni Donbasin hiilikaivosmiehestä Hän kertoi minulle myös kotimaatamme kohdanneista tragedioista: Holodomor (Neuvostoliiton aiheuttama nälänhätä) 1932-1933 ja 1946-1947, jolloin hänen vanhin poikansa, setäni, onnistui onneksi välttämään vankilan otettuaan muutamia vehnätähkiä kollektiivimaatilan pellolta.

Tämä ei ollut viimeinen perhettämme koskettanut traaginen tarina. 1970-luvulla isäni työskenteli tulkkina ja toi Saksasta mukanaan Boris Pasternakin Tohtori Zhivagon. Isälläni oli onnea sillä hän vältti vankilan, mutta ei niin onnekas, että olisi välttänyt pakkohoidon psykiatrisessa sairaalaassa.

Koin oman henkilökohtaisen tragedian Kiovassa vuonna 1986  Chornobylin ydinvoimalan reaktorin numero 4 räjähtäessä. Huolimatta Neuvostoliiton johtajien yrityksistä pitää onnettomuus piilossa ihmisiltä ja vähätellä katastrofin seurauksia, katastrofin järjestelmällinen salaaminen ei kyennyt peittämään tilannetta. Ukraina kohtasi pahimman ihmisen aiheuttaman ydinonnettomuuden tragedian, jossa 2293 kylää, kaupunkia ja asutusta joutui välittömästi radioaktiivisen laskeutuman saastuttamaksi.

2014 toi mukanaan jälleen uuden tragedian. Lasteni sukupolvesta tuli sodan sukupolvi Venäjän miehitettyä Krimin ja aloitettua konfliktin Donbasissa. Venäjä rikkoi räikeästi kansainvälisiä lakeja että YK:n peruskirjassa ja Helsingin päätösasiakirjassa erityisesti mainittuja suvereenin valtion alueellisen koskemattomuuden periaatteita.

Käytän näitä tapahtumia Ukrainan menneisyydestä ja nykyisyydestä esimerkkinä näin toisen maailmansodan voiton päivän aattona. Meidän tulee muistaa historialliset tapahtumat niinkuin ne tapahtuivat, mutta ei Neuvostoliiton ja venäläisen propagandan vääristelemää historiaa. Taipumus unohtaa historian opit on  lopetettava ennen kuin on liian myöhäistä.

Ukrainan kansa osallistui eurooppalaiseen perinteeseen kunnioittaa kaikkien toisen maailmansodan uhrien muistoksi ensimmäistä kertaa Toukokuussa 2015. On äärimmäisen tärkeää, että Ukraina kieltäytyy juhlistamasta sopimattomia Neuvostoliittolaisia perinteitä. Ukraina antoi korvaamattoman panoksen taistelussa Euroopan vapauttamiseksi natsismin ikeestä. Pelkästään Ukrainassa kuolleiden määräksi on arvioitu 8 miljoona, Ukrainan antama uhri edustaa 40 prosenttia kaikista Neuvostoliiton menehtyneistä. Yhdelläkään valtiolla ei ole oikeutta monopolisoida voittoa natsismista saatikka käyttää sitä imperialistisessa politiikassaan kuten Venäjä yrittää tehdä. Vuoden 1945 voitto on Hitlerin vastaisen liittotuman ja kaikkien entisen Neuvostoliiton kansojen yhteinen saavutus.

Tänään Ukraina on eurooppalaisen sivilisaation etuvartio taistelussa vapauden, demokratian ja eurooppalaisten arvojen puolesta. Ukrainassa valittiin  Euromaidanin arvot jossa ihmiset hyväksyivät oman tiensä ajatella ja puhua vapaasti sekä taistella eurooppalaisten keskeisten arvojen puolesta.

Toinen maailmansota on opettanut meille että voimme ratkaista  haasteet vain työskentelemällä yhdessä. Uskon, että yhteistyö on ratkaisu joka toimii myös isoisäni kotipaikan Donbasin ja Krimin tilanteeseen. Venäjä on pysäytettävä. Muussa tapauksessa paitsi Ukrainan joudutaan Euroopan alueella ja maailmanlaajuisesti maksamaan seurauksista kova hinta.

Andrii Olefirov

Ukrainan Suurlähettiläs Suomessa

 

Точка зору

Я ніколи не бачив мого покійного дідуся. Мій покійний батько не пам'ятав його батька. Це тому, що мій дід Андрій Олефіров загинув у 1943 році від рук нацистів. Місце поховання його невідоме. Дід Андрій був одним із мільйонів українців, які загинули під час Другої світової війни.

Мене виховала моя бабуся. Вона була з Донбасу, вона була неграмотною і говорила тільки українською. Вона розповіла багато історій про мого дідуся, шахтаря з Донбасу. Вона розповідала мені багато трагічних історій з історії нашої Батьківщини: Голодомор 1932-1933 років і 1946-1947 роки, коли її старшому синові, моєму дядькові ледве вдалося уникнути з в'язниці за те, що він взяв кілька колосків пшениці з колгоспового поля.

Це не було останньою трагічною історією в нашій сім'ї. У 1970-х роках, коли мій батько, який працював перекладачем, привіз додому у Києв книжку «Доктор Жіваго» з Німеччини, йому пощастило не потрапити у в'язницю, але призвело до насильницького поміщення до психіатричної лікарні.

Я був свідком моєї особистої трагедії в Києві, коли катастрофа на Чорнобильській атомній станції сталася в 1986 році. Незважаючи на спроби радянського керівництва приховати факти від своїх людей, масштаби та наслідки трагедії не могли довго бути таємницю.

2014 рік призвів до чергової трагедії: покоління моїх дітей стало покоління війни після того, як Росія грубо порушила міжнародне право та принципи територіальної цілісності суверенної держави, закріплені, зокрема, в Статуті ООН та Гельсінському заключному акті, та незаконно анексувала територію Автономної Республіки Крим і розпочала війну на Донбасі.

Я пригадую ці трагічні події з минулого та сьогодення України напередодні Дня Перемоги у Другій світовій війні з головною метою: ми повинні пам'ятати минуле, але не минуле, викревлене радянською та російською пропагандою. Тенденція ігнорувати уроки минулого повинна бути зупинена, поки не пізно.

Насправді, у травні 2015 року вперше українці приєдналися до європейської традиції, щоб згадувати всіх жертв Другої світової війни. Вкрай важливо, що Україна відмовляється від застарілих радянських традицій. Українці зробили неоціненний внесок у перемогу над нацизмом своїм героїзмом у боротьбі за звільнення Європи. Тільки в Україні кількість загинувших оцінюється у 8 млн., причому українські жертви - це 40% усіх загиблих у Радянському Союзі. Ніхто не має права монополізувати перемогу над нацизмом і використовувати її для імперської політики, як намагається це робити Росія. Перемога 1945 року - це спільне досягнення всього прогресивного людства, антигітлерівської коаліції та всіх народів колишнього Радянського Союзу.

Сьогодні Україна є форпостом європейської цивілізації у боротьбі за свободу, демократію та європейські цінності - цінності Євромедіану, де люди обрали свій власний шлях свободи слова і боротьби за основні європейські цінності.

Те, чому нас вчить Друга світова війна, полягає в тому, що ми можемо подолати виклики лише разом. Я вірю, що це також спрацює для врегулювання ситуації у рідному моєму дідові Донбасі, а також щодо Криму.

Ми повинні зупинити російську агресію, або інакше це призведе до трагічних наслідків не тільки для України, але й для більш широкого європейського регіону та світу в цілому.

 

Андрій Олефіров

Посол України в Фінляндії

 

Opinion

I have never seen my late grandfather. My late father did not remember his father. That’s because my grandfather, Andrii Olefirov, died fighting Nazis in 1943. His burial place is unknown. Grandfather Andrii was one of millions of Ukrainians who died in the WWII.

I was brought up by my grandmother. She was from Donbas, she was illiterate and spoke only Ukrainian. She told many stories about my grandfather, a coal miner from Donbas. She told me a lot of tragic stories from our homeland’s history too: Holodomor (forced famine) of 1932-1933 and 1946-1947, when her eldest son, my uncle was lucky to escape prison for taking some ears of wheat from a Collective farm’s field.

It was not the last tragic story in our family. In 1970s when my father brought to Kyiv Doctor Zhivago book from Germany working as an interpreter, he was lucky not to be put in jail but not that lucky to escape from being forcefully put into a psychiatric hospital instead.

I witnessed my personal tragedy in Kyiv when the Chornobyl Nuclear Plant disaster took place in 1986. Despite the attempts of the Soviet leadership to hide the facts from its people and scale down consequences of the disaster the massive cover-up of the situation could not be kept a secret. Ukrainian people faced the worst man made tragedy of its kind with 2293 settlements being instantly polluted by radioactive fall-out.

2014 brought another tragedy: my kids’ generation became generation of war after Russia has flagrantly violated international law and principles of territorial integrity of a sovereign state, enshrined, in particular, in the UN Charter and Helsinki Final Act, and illegally annexed the territory of the Autonomous Republic of Crimea, and initiated conflict in Donbas.

I remind these tragic stories from Ukraine’s distant past and present days on the eve of the Day of Victory in World War II with the main purpose: we have to remember the past but not the past promulgated by Soviet and Russian propaganda. The tendency to ignore lessons of the past must be stopped before it is too late.

In fact, in May of 2015, for the first time, the people of Ukraine joined the European tradition to commemorate all the WWII victims. It is extremely important that Ukraine refuses from obsolete Soviet traditions. Ukrainians made an invaluable contribution to the victory over Nazism with their heroism in a struggle for the liberation of Europe. In Ukraine alone, the number of victims has been estimated at 8 million lives, with Ukrainian victims representing 40% of all those who perished in the Soviet Union. Nobody has the right to monopolize Victory over Nazism and use it for its imperial policy, like Russia is trying to do. The victory of 1945 is a joint achievement of all progressive humanity, Anti-Hitler coalition and all the nations of the former Soviet Union.

Today, Ukraine is an outpost of the European civilization in a struggle for freedom, democracy and European values, the values of the Euromaidan, where people have chosen their own path to think and speak freely and fought for the core European values.

What the WWII have taught us is that we can solve all the challenges only together. I do believe that it will work also for settling the situation in my grandfather’s native Donbas and with Crimea. We have to stop Russian aggression. Otherwise we will be subjected to bitter consequences not only for Ukraine but for broader European region and globally.  

 

Andrii Olefirov

Ambassador of Ukraine to Finland

Iltalehti,

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux